Сьогодні чи не кожен українець так чи інакше долучився до благодійності: фінансова допомога, безоплатна робота та волонтерство. До речі, волонтерів неймовірно багато! І вони вже складають непогану конкуренцію професійним благодійникам. Як за кілька тижнів повністю змінити свою діяльність та зануритися у світ благодійності?
Ми поговорили з Ілоною Саєнко, вчителькою англійської мови у мирний час, та волонтеркою у період війни: як вона почала волонтерити, чи замінить це основну роботу та які плани на майбутнє?

Як ти почала волонтерити? Долучилася з першого дня війни?
Я почала волонтерити з третього дня війни. В перші два дні я була в стані паніки, не розуміла, що відбувається та була в дорозі до більш безпечного місця( з Києва — прим. ред).
«Спочатку я почала робити те, що багато людей роблять досі: я репостила собі в stories ВСЕ. Бачу, роблю скріншот, публікую».
Так продовжувалося до 1 березня. Але одного дня я натрапила на запит і згадала, що бачила колись пропозицію такої допомоги. Витративши більше години на пошуки потрібної інформації, я звела цих людей, стався match, і вони допомогли один одному. І тоді в мене сталося прозріння: я зрозуміла, що саме потрібно робити — координувати. Зараз я розумію, що це логічне рішення, але тоді мені здалося, що я винайшла новий хімічний елемент! І я перейшла до дій.
Діставши блокнот, який берегла для зовсім інших цілей, я почала виписувати в два стовпчики усю інформацію, яку бачила: з лівого боку — ті, хто потребують допомоги, з правого боку — ті, хто надають допомогу. Це все я намагалася сортувати за містами. Коли бачила запит в конкретному місті чи в конкретній сфері, я шукала в своїх записах контакти людей, які можуть допомогти. Допомігши десь 5-10 людям, я зрозуміла, що час розповісти про це своїй аудиторії в Інстаграм. Звісно, не для того, щоб похвалитися, а щоб якомога більше людей дізналися, що я координую і можна залишити свої контакти. Моє оголошення розійшлося серед друзів, мене підтримало кілька блогерів. Так інформація ширилася, і люди зверталися.
Тож ти «стихійний» волонтер чи працюєш у якомусь штабі з однодумцями?
Вже в штабі. На початку березня я натрапила на чат волонтерського штабу Лесі Нікітюк і почала, в коментарях до запитів, допомагати людям. Це тривало десь 4-5 днів, поки мені не написав модератор чату і не запропонував стати частиною їхньої команди.
«Спочатку мені було страшно, бо я уявляла волонтерські штаби як серйозні великі організації з багаторічним досвідом та величезними базами контактів в Excel. А я сиджу з маленьким блокнотиком і планую якось допомагати людям».
Я боялась брати на себе таку відповідальність і думала, що не доросла до цієї роботи. Але менеджер волонтерського штабу вмовив мене і виявилося, що все не так страшно, що там всі такі ж ідейні новачки, як і я.
Координаційний штаб існував ще до 24 лютого чи це реакція на повномасштабне вторгнення Росії?
Штаб з’явився тільки на початку війни. Зі слів Лесі Нікітюк, саме 24 лютого з’явилася ідея координації: благодійників та тих, хто потребує допомоги.
Завдяки медійності ініціаторки, координаційний штаб швидко здобув популярність. В нашому телеграм каналі близько 13 тисяч підписників. Але це приблизні цифри тільки постійних підписників, вони не відображають масштабів роботи. Багато людей, які отримали допомогу, не підписані на нас або ж зверталися за допомогою в особисті повідомлення.
Ми обробляємо десятки запитів кожного дня і намагаємося допомогти кожному.
Чи займалася ти волонтерством до 24 лютого?
Так, це були ситуативні випадки. У 2014 році я жила і працювала в Харкові, і тоді майже кожен з мого міста долучався до допомоги Донецькій та Луганській областям. Ми з учнями збирали теплі речі, гуманітарну допомогу, робили поробки власноруч та писали листи. Передавали це все волонтерам.
Я не можу сказати, що займалася чимось самостійно, але частково долучалася.
Працюючи волонтеркою вже більше місяця, чи звернула ти увагу на якісь помилки серед благодійників?
На мою думку, великим болем є те, що люди поширюють усю можливу інформацію без перевірки. Не знаю, чи стосується це професійних волонтерів, адже зараз важко виокремити новачків та досвідчених благодійників, але ця проблема є актуальною. Намагаючись допомогти, люди надають неперевірену або ж навіть небезпечну інформацію. І часто на питання: «Чи перевірена інформація?», у відповідь приходять дорікання, що це вже робота інших волонтерів. Але, на жаль, це так не працює і кожен з нас має нести відповідальність за інформацію, якою ділиться.
Мені шкода, що люди не завжди розуміють усю роботу волонтерів та штабів. Кожен запит та скріншот перевіряється, а враховуючи їхню кількість, це займає години та дні. Таким чином дійсно важливі та реальні запити можуть загубитися, а волонтери не встигнуть надати допомогу. Окрім просто неактуальної інформації, можна натрапити на шахраїв.
Чи натрапляла ти особисто на шахраїв?
Вже в штабі ми тільки чули застереження щодо шахрайства. Люди писали свої особисті історії, як їм пропонували олпчуване житло, просили передоплату, а згодом виявлялося, що квартир не існує або ж в ній вже хтось живе.
Звісно, ми розміщали застереження щодо цих шахраїв і просили наших підписників бути обачними та перевіряти контакти.
Також випадок, який стався поза волонтерською діяльністю: в мій робочий вчительський чат прийшло повідомлення щодо потреб київського військового шпиталю. Це повідомлення було класичним прикладом фейку: багато знаків оклику, слово «ТЕРМІНОВО», інформація дуже загальна, першоджерел немає. Кілька моїх емпатійних колег пішки(!) прийшли до того госпіталю волонтерити. Виявилося, що допомога не потрібна, а новина — фейк.
«Чесно кажучи, я й сама поширювала фейки у перші дні. А коли вже перші масово пішли дописи про перевірку інформації, я підняла архіви і почала перевіряти кожен скріншот: я телефонувала на всі номери, писала в чати. Виявилося, що 95% контактів взагалі не відповідають».
Пам’ятаєте, як сотні людей у перший тиждень війни поширювали оголошення про 5 тонн дитячого харчування? Номер, вказаний в тому оголошенні, не існує.
Як тобі у ролі волонтера? Чи плануєш продовжувати волонтерити після війни? Чи це ситуативна активність? Адже ми всі мали життя до війни: робота, родина, хобі.
Перед тим, як відповісти, хочу переказати ситуацію. У мій перший робочий день у волонтерському штабі, головний модератор написав: «Як тобі? Як почуваєшся після першого робочого дня?». І тоді я відчула, що я роблю те, що маю, я відчула одномоментне заспокоєння.
«Мені дуже відгукується волонтерська діяльність, я отримую задоволення від кожного успішного кейсу і від кожного повідомлення: «знайшли», «отримали», «вдалося!». Я тішуся, що я корисна, що я можу робити власний внесок у цю боротьбу».

До кінця війни я точно буду волонтерити. І вже кілька тижнів я веду уроки в Zoom. Додалося багато роботи: підготуватися до занять, провести урок, перевірити роботи учнів. Але наразі я не готова відмовитися від волонтерства.
Після війни продовжу волонтерити. Відчуваю, що мені це добре вдається.
Чи маєш ти якісь поради волонтерам-новачкам?
- Головне — перевіряйте інформацію. Це справді дуже важливо, адже так ви гальмуєте роботу інших волонтерів та благодійників.
- Оновлюйте статус запиту. Якщо запит вже не актуальний — обов’язково повідомте про це.
- Якщо ви вже постили щось до свідомого підходу до волонтертва, перевірте ту інформацію ще раз!
На прикладі Ілони можна побачити, що добрі справи — це не складно, це цілком можливо. Головне, знайти активність, яка надихатиме та мотивуватиме робити ще більше добрих справ.