Волонтерство зараз — яке воно? Це люди з різних регіонів, різних професій та віку. Але їх об’єднує одне — жага допомогти та наближати перемогу України своїм внеском. Ми прагнемо ділитися з тобою прикладами українців, які долучилися до благодійності під час війни: заснували свої ініціативи, стали волонтерами або ж змінили діяльність.
Сьогодні своєю історією поділився Олександр Пилипенко, для якого волонтерство стало основною діяльністю протягом останніх 4 місяців. Як змінилося життя Олександра, за чим сумує зараз та які плани на майбутнє?
Чим ти займався у мирний час?
Я працюю кастинг-директором на каналі «Україна»: підбираю акторів, знаходжу героїв телешоу, шукаю нові таланти. В цій сфері я вже 12 років і дуже люблю свою роботу. В лютому ми формували акторський склад для нового серіалу, паралельно з цим я відбирав ведучих на «Ранок з Україною». Коротко кажучи, робота кипіла. Але одного ранку все змінилося.
З початку війни моя професійна діяльність повністю зупинилася. За 4 місяці було 3 проєкти, звісно, в контексті війни, і всі вони соціальні.
Продакшн індустрія майже не функціонує в Україні, серіальне виробництво взагалі припинено. Є побоювання, що така ситуація в нашій сфері надовго, тож я розмірковую над зміною спеціальності, бо треба адаптуватися та заробляти на життя.
Як для тебе почалась повномасштабна війна?
Якщо говорити про ситуацію до 24 лютого, то я взагалі не вірив, що щось відбудеться. Чув всі попередження заходу, але думав, що «пронесе». Для себе прийняв рішення, що якщо щось відбудеться, то я піду воювати. Але 23 лютого ми зустрілися з другом, обговорювали можливі сценарії розвитку подій, і він наштовхнув мене на думку, що йти на фронт з нульовою підготовкою — це погана ідея. Я усвідомив, що не вміючи воювати, не варто йти в перші ряди.
Але вже за кілька годин почалася війна. Мої вікна виходять на Батьківщину-Мати, я побачив сліди вибухів у небі і зрозумів: «Почалося».
Ми поїхали зі столиці з моєю нареченою, другом і його дівчиною, вони залишились в Хмельницькій області, а ми поїхали в Коломиї до батьків моєї коханої. Спочатку відчував провину, що я не на фронті, адже багато моїх друзів вже боронили нашу країну. Але я вирішив, що все одно треба допомагати і бути максимально корисним там, де я є. Спочатку я допомагав облаштовувати Коломийський тир, за кілька днів справу було зроблено, і треба було шукати нові можливості.
Далі я потрапив до Волонтерського центру, але це також сталося не одразу. За один день благодійність в країні набрала таких обертів, що на заході України в маленьких містах треба було ставати в чергу, щоб волонтерити. Сотні людей стояли біля центрів та чекали на фури гуманітарної допомоги, щоб далі їх розвантажувати, сортувати та надавати допомогу тим, хто цього потребує.
Зрештою я потрапив до Волонтерського центру та став допомагати.
Який механізм роботи штабу? Яка була твоя роль?
На початку такі об’єднання працювали в режимі зв’язків: у вас є друзі/знайомі за кордоном, вони збирають допомогу, відправляють в Україну, штаб це все приймає, сортує та розподіляє серед ВПО чи подальших регіонів, які потребують допомоги. В мене не було таких зв’язків, тож я допомагав фізично руками.
Працював зранку до ночі, щоб максимально виснажити себе. Весь час думав: «От хлопцям на передовій в тисячі разів важче, тому я не буду сидіти на дивані, а буду пахати».
В мої обов’язки входить: розвантаження фур, сортування одягу, продуктів, медикаментів, перерозподіл речей фізично. Це монотонна праця, яка відволікає та виснажує. Ти відчуваєш, що день пройшов не дарма.
Найцінніше під час такого волонтерства — це комунікація та прямий зв’язок з людьми. Коли вони приходять, мають певний перелік речей, які їм потрібні, і ти їм це надаєш. Водночас, важко спілкуватися з переселенцями з гарячих точок: Бучі, Чернігова, Харкова. «Ти ніби не переживав ці події в житті, але ти бачиш їх в очах людей». Але це дуже цінно: не просто збирати допомогу та надсилати кудись, а бачити конкретного адресата.
«Ти ніби не переживав ці події в житті, але ти бачиш їх в очах людей».
Потім моє волонтерство сягнуло спорту: після перегляду численних відео про підготовку воєнних, я зрозумів, що вміти поводитися зі зброєю — це не все. Фізична підготовка має величезне значення. Співзасновники волонтерського центру зробили групу ММА для тренувань волонтерів. Тренер помітив мій рівень фізичної підготовки і запропонував проводити заняття для дітей з тайського боксу. Тож ще один скілл в скарбничку!
Волонтерський центр — це офіційна організація? Чи є стала команда?
Так, це новостворений благодійний фонд. Спочатку об’єдналася группа активістів, але нещодавно ініціатива зареєструвалася офіційно.
Щодо колективу: спочатку була досить масштабна група активістів, але з часом хтось пішов в ЗСУ, хтось повернувся на оплачувану роботу. Зараз залишилася стала команда, це десь 20% від першочергового складу.
На сьогоднішній день потік гуманітарної допомоги з Європи значно зменшився, тож організація вибудовує сталу діяльність: розробляє нові проєкти, подає заявки на грантові конкурси та шукає фінансування. На початку війни основною задачею було забезпечити ВПО одягом, засобами гігієни та їжею. Зараз потік переселенців на заході України зменшився, тож фонд скоріш за все перейде на формат проєктної діяльності.
А ти продовжуєш діяльність в центрі?
Зараз я повернувся в Київ для перезавантаження і відчуваю, що я реалізував себе в Коломиї, і треба рухатися далі.
Зараз, в Києві, я проходжу військові тактичні навчання, тож зараз маю на меті шукати волонтерські ініціативи в столиці, не хочу припиняти.
Але важливо зазначити, що в Києві дуже легко забути про війну. Масштаби міста тебе захоплюють, зв’язок з реальністю слабшає і ти забуваєш, що відбувається за кілька сотень кілометрів. Тому я не хочу втратити себе таким, якого знайшов на початку війни, і хочу повернутися до волонтерства якомога швидше. Я вже без цього не можу. Наприклад, останні кілька днів в Києві я не розумію, куди себе діти: хочеться робити щось корисне і допомагати.
Чи змінило тебе волонтерство під час війни?
Однозначно так.
Раніше, коли надходили пропозиції поволонтерити, я завжди знаходив причину не їхати. Або з’являлися термінові справи, або поїздка, або просто не був до цього готовий. Тобто волонтерства в моєму житті ніколи не було.
Я б раніше ніколи не їхав під дощем на велосипеді 5 кілометрів, щоб розвантажити фури. «Чого я буду цим займатися, якщо можна просто дати гроші», думав я.
Але зараз підхід змінився: приходить усвідомлення, що це важливо і треба долучатися, бо «Якщо не ти, то хто?».
Сподіваюся, не тільки я відчуваю ці зміни. Вірю, що ставлення до благодійності та допомоги зміниться у всій країні і залишиться таким й після війни.
А чи хотів би ти заснувати власну організацію/фонд?
Якщо коротко, то ні. Я так сильно люблю свою роботу, що не хотів би займатися чимось іншим в довгостроковій перспективі. Тільки зараз, коли немає проєктів, я усвідомив, наскільки захоплююся своєю справою і як сумую за нею. Тож після перемоги, без варіантів, повертаюся в кастинг-індустрію.
А щодо благодійності, я не бачу в собі бажання та потреби засновувати власну організацію, я відчуваю, що буду набагато кориснішим у вже існуючих проєктах.
Що б ти порадив волонтерам зараз?
- Не очікуйте нічого взамін. Волонтерство — це благодійна допомога, безкорисливий вчинок. Багато хто ставить себе багато питань: навіщо я це роблю, для кого, чому я взагалі тут. Але в цій справі не варто очікувати на зворотній зв’язок. Звісно, можна отримати і подяку, і фінансову винагороду, але це скоріше виняток, ніж правило.
- Волонтерам, як повернулися на роботу, бажаю не втрачати цей зв’язок з благодійністю і виділяти хоча б один день на тиждень для добрих справ. Пам’ятайте свій досвід та свою історію. Війна все ще триває, і люди все ще потребують допомоги. Тож не можна зупинятися.
- Але, водночас, якщо ви відчуваєте вигорання, дуже раджу перезавантажитися або змінити локацію. Помітив, що багато волонтерів виснажені. Але відпочинок все ж таки потрібен, особливо для довгострокової діяльності.
І в мене склалася думка, що якщо ти волонтер, то це вже назавжди. Навіть якщо завтра війна закінчиться, руйнування залишаться, люди потребуватимуть допомоги, а благодійна сфера так само буде дуже актуальною. Тож варто пам’ятати це та не кидати таку важливу справу.
І наостанок, що позитивного сталося з тобою під час війни?
Окрім тих емоцій, що давало волонтерство та робота з дітьми, це моє одруження.
Ще влітку 2021 року я зробив пропозицію своїй теперішній дружині. Ми планували пишне весілля, хотіли зібрати друзів та родину разом. Але війна внесла свої корективи. Ми вирішили, що життя все одно триває, і не можна зупинятися. Тому побралися в травні, а вже весілля відгуляємо після перемоги.
Волонтерство — один з найцінниших способів допомоги, адже ти віддаєш свій час. Але цей досвід може змінити твоє життя, як, наприклад, сталося з Олександром. Цікаві ще надихаючі історії благодійників під час війни? Читай історію Ілони, яка поєднує волонтерство та вчителювання.
